«КОЛИ ЗАТОПЛЮВАЛИ ВЕЛИКИЙ ЛУГ, Я СТОЯВ НА ШПИЛЬ-ГОРІ – ЦЕ БУЛО СХОЖЕ НА КІНЕЦЬ СВІТУ…»
(В. Чабаненко)
В патріотичному середовищі, особливо півдня України існує твердження, згідно з яким «Україна воскресне, коли Дніпру вернуть пороги». Здається, в його основі лежить ширше уявлення про архетип Великого Лугу – «хартленд» України.
Сучасна, зліплена до купи збігом історичних подій територія України надзвичайно різноманітна у відношенні ланшафтних композицій. Частина з них «канула в лету» під впливом природніх факторів (прісне озеро на місці Чорного моря) або причорноморські ліси тих самих часів.
За нашої історичної пам’яті найбільшим ланшафтним геноцидом можна вважати знищення Геродотовської Гілеї – українського Великого Лугу, котрий займав близько 1 тис. квадратних кілометрів і був воістину дивовижною веснянкою на щоці у природи.
Сталося це, як відомо, після усунення взаємозалежного, як сіамські близнюки, козацько-татарського фактору і початку господарського освоєння низів Дніпра. Остаточну крапку на його існуванні поставила низка гідроектростанцій, зокрема, Запорізька і Каховська.
Сьогодні Великий Луг існує в двох площинах: історичній – в записках Адріана Кащенка, котрі він зробив на початку 20 ст., тобто, через півтора століття після початку його хижацького «освоєння». На той час на його місці животіли жалюгідні залишки, зараз – лише ландшафтний заповідник з однойменною назвою, друге обличчя мертвого Януса.
Замальовкам, котрі зробив Андріан Кащенко майже сто років. Вірогідно, частина топонімів втрачена, фізично, як назва абощо. Втім, це найпоетичніше і найповніше описання вирізаного серця козацької України.
Залишити відповідь