Feeds:
Записи
Коментарі

Archive for 22.04.2012

Image

Отців і праотців, дідів і прадідів, від перших аж до останніх…, всіх пом’яни, Спасе наш” (Четверта пісня канону утрені М’ясопусної суботи)

Зараз на часі поминальні дні. Люди з’їжджаються звідусіль, щоб нібито пом’янути померлих, прибрати на могилах. Що це зараз, і як це було заведено у наши пращурів? Для чого це робимо ми, і для чого це робили вони?

В першому випадку відповіді будуть досить лаконічними. Зараз це – шеренга машин під кладовищем, пиятика до пісень на могилах, залишена на могилах родичів безхатькам їжа, котрі тут же, після того, як родичі пішли допивати горілку до найближчого дому все це підбирають.

Скільки разів доводилось бачити бійки між родичами і безхатьками, які трохи поспішили взяти залишене, між власне безхатьками за ласий шматок з могили… Кінець – кінцем, інколи це єдиний привід побачитись дальнім родичам. Сам же ритуал якось передається від покоління до покоління. Неважливо, чи міщан, чи селян. Ми звідкись знаємо, що саме потрібно робити. От тільки забули чому.

(більше…)

Advertisements

Read Full Post »

Нещодавно підкинули кліп, сюжет котрого частково співпав з моїми теперішніми інтересами. Не зважаючи на те, що група, здається, позиціонує себе як язичницька, лейтмотив твору цілком в дусі народного (не церковного!) православ’я.

Зараз це майже втрачена традиція, проте, все частіше в’їзд до села маркують дерев’яними хрестами. У доавтомобільний період в них вкладали різний сенс. Часто це була офіра як знак подяки за щось. Інколи він захищав село від потойбічних приблуд.

Складається враження, що церковна і народна традиції по-різному підходили до цього питання. Для “батюшок” поклонний хрест це місце, на котрому з часом зійде нова церква, щось подібне до фундамента під МАФ. В кращому випадку на них моляться під час в’їзду-виїзду з населеного пункту. Хто знає, звичайно. І встигає зробити на швидкості легкового автомобіля.

Народ ставив поклонні хрести саме в якості оберегів, котрі під час колонізації малонеселених територій грали неабияку захисну функцію, адже відомо, що колись у наших лісах водилися не лише перелякані зайці і скажені лисиці. Ще в дитинстві я чув історії про ранкові зустрічі з туманними персонажами, котрі відбувалися саме на краю села.

(більше…)

Read Full Post »

Чергове підтвердження дзенівської тези про те, що ми не бачимо цікавого прямо під ногами. Звичайно, все залежить від кута зору: для одних Київ – це робота і ресторація після нього; для інших облуплена цегла занедбаних дворів. Останні як ніхто презентують концепт “Іншого Києва”, пальці котрого прищепили двері хаотичної забудови.

Місто хіпстерів і Київ сталкерів – дві сторони однієї медалі: натертої до блиску рахунком офіціанта і вищербленої пляшки потвейна подалі від ментовських очей. Кожен бачить в ньому свої символи, від функціонального навантаження на будинки до шляху між працею і ескалатором метро. Саме маркери, котрими ми наділяємо київські топоси під час своїх щоденних пересувань ним складають образ міста,  у кожного свій. Двох однакових не буває, як не буває ідентичних малюнків у зебр, леопардів й інших продуктів палеогенетичних експериментів.

В місті безліч старих будинків і напівзруйнованих дворів. Вони як ніхто відтінюють глянцеву шкіру неонової київської ночі, заповнену силіконовим, пісним на смак гламуром. Відтак місто, в якому ми живемо, ділиться на дві частина – вулицю, по котрій ми йдемо і її прихований, інсайдерський аспект – двори з їх рваною естетикою і неоднозначною енергетикою.

(більше…)

Read Full Post »