Feeds:
Записи
Коментарі

Archive for 11.10.2012

Advertisements

Read Full Post »

Як і будь-який інший мультидисциплінарний напрямок “сакральна географія” хибує на відсутність повноцінного методологічного апарату. Пов’язано це з відсутністю кордонів та відповідної методології. В більшості випадків йдеться про притаманний нью-ейджу метафізичний характер сприйняття топоса, заснований на міфах, ритуалах, лозоходстві, візіонерстві.

Якщо відкинути геополітичні маразми сьогодення, котрі зараз паразитують на географічному інструментарії, в цілому можна говорити про існування двох напрямків. Обидва так чи інакше  апелюють до судинної системи Геї, обидва претендують на повноцінний апарат пізнання. Це зазначений вище метафізичний, так відносно новий – науковий.

З останнім важче, оскільки не прописана природа сакральних топосів. Практика показує, що частина неофітів ліпить до купи “місця сили”, “геопатогенні зони”, “аномальні -//-” тощо. В результаті сама критична думка переходить в статус білки в колесі і роками бігає по протоптаним кимось попсовим стежкам.

Свого часу ми зверталися до питання можливості наукового пізнання в огризку на ймення Методи дослідження священних місць”.

Як і тоді, ми переконані, що на етапі становлення найбільш продуктивною методологією є комплексний підхід, в основі котрого лежить сумма метафізичних та технологічних методів пізнання. В якості прикладу наведемо поодиноке дослідження, котре, з огляду на свій статус, можна сприймати як класичне.

Методи, котрі задіяли його автори виглядають наступним чином:

1) трансгресія (керування фокусом);

2) психометрія (візіонерство);

3) біолокація (лозоходство);

4) топографія (особливості ландшафта);

5) етнографічний (реконструкція культа);

6) радіометричний (дозиметричні виміри);

Read Full Post »