Крайній лівий ареал Придніпровської сакральної географії – Cхідне Полісся, до котрого ми, природньо, зараховуємо частину Житомирської області. Це єдине місце регіону, де можна зустріти вцілілі культові камені, в тому числі “слідовики”. В якості підтвердження наводимо інформацію з Поліського природного заповідника.
***
В околицях Поліського заповідника збереглася велика кількість святих каменів-фетишів, котрі в минулому обожнювались нашими предками або з якими були пов’язані певні історичні події. Навіть один їх перелік просто вражає: Камінне Село або «святе Каменнє», Камінь-золотава, Слід Княгині Ольги на болоті Озле, Камінь Чортова Мельниця, Ведмежа і Довга Гора, урочище Козачев, Камінь-Човен.
Фетишизм історично був найпершою формою релігії. Фетишистські вірування були прості і у великій мірі дуже індивідуалізовані. Кожна людина мала свої особисті святі предмети. Дехто з поліщуків до цього часу вважає, що камені і старі дуби є живими істотами, або навіть двійниками людини. Фетиш має свій характер, почуття і ставлення до конкретної особи. Його необхідно певним чином задобрити, щоб він став допомагати. За Святинею-Фетишем повинен бути добрий догляд, бо він як і людина, «хоче погомоніти з кимось, любить смачно поїсти, повеселитись чи пожуритись в залежності від обставин». Фетіш міг бути особистою, родовою чи загальнолюдською власністю. Інколи за право власності на фетиш розгорялись конфлікти між окремими родами чи селами.
Святі камені поблизу Поліського заповідника можна вважати суперфетішами, бо вони мали статус загальновизнаної святині, яка з часом не втратила свого значення і привабливості, незважаючи на гоніння і переслідування. Фетішами сильної дії в нас були навіть маленькі камінчики, підібрані біля святих каменів чи відколупнуті в каменя з боку.
На території Овруцько-Словечанського кряжу досить багато святих каменів, котрі несуть в собі ідею створення світу, тварин, рослин і нарешті людини якимось Божеством. Досить часто це камені-слідовики, на яких викарбувані жіночі сліди-стопи. Відбитки слідів були зроблені людиною ще в далекі дохристиянські часи. Вони настільки гладенькі і професійно вибиті, що складається враження, ніби це справжні людські сліди. Камені слідовики зрідка використовувалися християнською церквою у своїй практиці. Велика кількість жіночих слідів на каменях пояснюється в переказах тим, що якраз тут, на піденних схилах Кряж-Каменю, під захистом гір народилось життя. Тут з’явились перші люди – гіганти-богатирі. Тут ходила Земля-Мати при створенні світу, яка потім стала Богородицею, матір’ю Божою. На каменях зрідка бувають відбитки чоловічих ніг та сліди різних видів тварин: вовків, ведмедів, лосів, кабанів… У старій вірі наших предків була велика кількість легенд про те, як Мати-Земля ходила по голій землі, по каменях і засівала пусту землю рослинами та тваринами. Нині ці перекази майже не збереглися у первісному вигляді. Сліди на каменях в малодоступних болотах приписують княгині київській, цариці Катерині, лютій, злопам’ятній, недобрій, котра знищила багато людей. Мертва вода стоїть навколо Йовжиних-Ольжиних каменів в болотах. А камінчики з Ольжиних каменів беруть для того, щоб комусь зробити лиху справу.
В лісах навколо села Рудня Перганська зустрічається багато дивовижних Каменів від стелоподібно поставлених плит, до оброблених людиною Мегалітів. Так на березі річки Перги поблизу лежить величний Камінь – чотирикутна плита. Є також і Камінь з відбитком ведмежої лапи. Знайдені і Святі Камені Оксюти та Святий Камінь Козачова зі слідами ноги і руки Святого Нора… Існує місцева легенда про Камінь-Слідовик Вовчиці з вовченятами, але його поки що знайти не вдалося. Але найбільш цікавим об’єктом для показу безперечно є заказник “Камінне Село” з великою кількістю каменів-валунів висотою до 6 м, священними каменями-слідовиками, на яких залишились відбитки “слідів Бога” – “Божі Стопи”.
Камінні хрести в лісовій землі
Всі ми звикли до того, що хрести ставлять майже виключно на кладовищах. Традиції втановленя хрестів-каменів на могилах пов’язують з поширенням християнства. Але ще й нині в деяких поліських селах ставлять хрести всім тим, хто пішов з села у світ широкий і не повернувся назад до рідної землі, кого поховали в чужих краях. Хрести ставили і при дорогах і як межові знаки. Їх можна зустріти поблизу криниць-джерел та святих дерев. З історичної літератури відомо, що хрести встановлювали і в місцях поганських культів, і там де ставалось вбивство, або була пролита чиясь кров. Їх ставили в місцях древніх святищ-капищ, відомих подій, битв, біля водних переправ, на курганах.
Камінні хрести, котрі були встановлені не на кладовищах, у великій мірі перебрали на себе функції святих каменів чи навіть язичницьких ідолів (кумірів-стуканів, бовванів, старих богів, божниць, святих каменів). З деяких хрестів шкребли порошок на ліки. Деякі хрести мали чудодійну силу зцілювати хворих при простому дотиканні. Інші допомагали при звертанні до них з молитвою. Окремі камені-хрести сприяли дівчатам вийти заміж чи навести лад у подружньому житті. Вважалося, що деякі Святі Хрести щорічно збільшуються в розмірах, інші навпаки – «тануть у землю». Ще зовсім недавно до деяких хрестів відбувались «хресні ходи» на Трійцю, Петра і Павла, Здвиження. На хрести пов’язували вишиті рушники. Клали біля них жертви – гроші, сушені ягоди, м’ясо, мед, рибу, конфети. Хрести можуть бути орієнтирами при переховуванні скарбів. Існувала давня традиція розбійників ховати награбоване поблизу від кам’яного хреста. Існують легенди про чудодійну появу хрестів у певних святих місцях, як то місця загибелі воїнів.
Камінні хрести і надмогильні «пласкі» камені ще доволі часто зустрічаються у найближчих до Поліського заповідника селах. Древні майстри вміли тесати «надгробні хрести». Камінні хрести з напливами лишайників, шматочками зеленого моху просто чарують око. Від них нелегко відвести погляд. Вони заворожують довершеністю форм і відповідністю структури каменю. На деяких можна розгледити невеликі вибиті хрестики.
Висота хрестів переважно 0,5-1,3 м. Більшість з них виготовлені з валунів, принесених льодовиком. Місцеві жителі стверджують, що таких каменів поблизу нема. Хто і де виготовляв хрести і як їх транспортували до місця встановлення точно невідомо. Дуже імовірно, що хрести доставляли човнами по Уборті. Встановлено, що хрести вздовж західної границі Поліського заповідника відносяться до періоду пізднього середньовіччя. Багато давніх кладовищ зі старими камінними хрестами розташовані вздовж Уборті.
Зараз у багатьох місцях на поліський землі лежать хрести наполовину пригорнуті пісочком. Чекають на добру людину, котра підняла б їх та встановила у відповідному для них місці. Відшукати ту могилку, де колись стояв хрест, нині нема ніякої змоги. Існує стара традиція – коли знайдеш чи виореш десь не на могилі камінного хреста, то вивези його і встанови біля роздоріжжя, на горі, біля джерела-криниці.
Залишити коментар